Смерть близької людини – це непоправна втрата та невимовний біль, який, щоб пережити та осягнути потрібен час, підтримка та розуміння тих, хто поруч.

З початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, на жаль, люди кожного дня втрачають найрідніших. І якщо доросла людина здатна знайти в собі ресурс та сили, щоб впоратися з горем, то як бути дітям? Як пояснити найменшим, що ті, кого вони так люблять, вже не повернуться, які підібрати слова, щоб не травмувати психіку дитини ще більше?

У цьому матеріалі LeMonade разом з психологинею соціального благодійного проєкту “КОЛО ТУРБОТИ“ Оленою Науменко розбирається, як розповісти дитині про смерть близької людини.

Одного разу з моїм маленьким та дуже небагатослівним  восьмирічним клієнтом ми грали “в слова”. Гра дуже проста, але цікава, і, як доволі часто зустрічається в психотерапії, неочікувана. Ми по-черзі називали слова, просто навмання брали з книжки або, як говорив мій маленький клієнт,  “придумували з голови”. Наприклад, говориш слово “сніг” або “настрій”, потім уявляєш: яке це слово на смак, якого воно кольору, чим пахне, який дає звук і так далі.

Грали ми грали, і раптом пролунало слово “горе”. Я вже зібралася відповідати, однак, хлопець раптово став дуже серйозним, закусив нижню губу, насупився якось по-дорослому, та й каже: “Знаєте, що Олено Миколаївно, я сам Вам хочу розповісти про це слово. Добре?” А потім тихо-тихо став говорити: “Горе — воно чорне, величезне і солоного кольору”. Ось це словосполучення я запам’ятала найкраще: “солоний колір” чорного дитячого горя. А потім хлопчик почав нарешті розповідати про що раніше говорити не міг: у нього раніше для цього не знаходилося ні слів, ні сил. 

Розповів, як пережив смерть любого дідуся… як батьки намагалися приховати від нього таку важку втрату. Як придумували, що дідусь “кудись надовго поїхав”. А хлопчику було страшно. Дуже страшно. Але він удавав, що вірить їм, а сам страшенно боявся чогось, а потім став злитися на батьків. Особливо, коли дізнався правду від чужих людей. Ось тоді, він так розлютився, що майже перестав розмовляти з батьками. Всю цю історію, він видав на одному диханні тихим “безкольоровим” голосом… А потім, нарешті, заплакав“, — розповідає психологиня.

Говорити про смерть важко, але вкрай важливо. Головне, знайти, як робити це так, щоб не нашкодити.

Говорити правду дитині потрібно завжди, як би боляче не було, як би вам не хотілося захистити її від переживань через втрату. Дуже часто батьки бояться бути відвертими, оскільки їм здається, що дитині буде надто складно зрозуміти ситуацію, а дорослі не зможуть знайти потрібних слів, щоб пояснити правильно. Та насправді дитина завжди відчуває брехню. А невідомість та розуміння, що найрідніші люди щось приховують від неї породжує лише страх, недовіру та бажання замкнутися в собі. Ми, дорослі, намагаємося зберегти своїх дітей від проживання важких почуттів: “Це ж діти!”. Та, часто при цьому забуваємо, що “добрими намірами вимощена дорога в…” зовсім не в рай.

Звісно дитині на початку буде важко зрозуміти та осягнути, що смерть – це безповоротний процес. І так само як і в дорослих травма втрати може бути глибокою та складною. Тому підтримка рідних є вкрай важливою. Розділіть  біль  дитиною, пройдіть шлях жалоби разом та допоможіть малечі зберегти у серці та пам’яті світлий образ людини, якої вже нема.

Варто бути готовими до різного спектру емоцій у дитини при переживанні втрати – це буде і біль, і сум, і злість,  а іноді навіть почуття провини, наче це через дитину близької людини більше нема. Тому потрібно постійно говорити з дитиною, пояснювати, що вона ні в чому не винна. І повторювати це доти, допоки  дитина це не прийме. 

Процес горювання може тривати до року. Проте якщо це відбувається довше, то можемо говорити про відкладене або ускладнене горювання і тоді варто звертатися по допомогу до психолога.  Дуже важливо звертатися вчасно, щоб у майбутньому у дітей не було більш глибоких проблем. 

Сказати про смерть близькою людини має хтось з рідних. Той, кому дитина довіряє найбільше. Простими словами, в доступній формі, розкажіть що і як сталося. Поясніть, що смерть – це невідворотний процес звідки вороття нема. Маленька дитина має на когось спиратися – і це лише найближчі дорослі, які опікуються дитиною. Важливо обрати спокійне місце, де ви зможете повідомити правду дитині тими словами, які вона може зрозуміти. У жодному разі не використовуйте слів “Твій тато заснув на довгий час”, “Поїхав у мандрівку” тощо. Також уникайте метафоричних фраз “Людина дивиться на тебе з неба”, “Людина пішла до Бога”. Іноді рідним дуже важко сказати правду, тому вони вирішують мовчати, удавати, що нічого не сталося. Вважають, що прихована реальність краща за ту правду, яка є. І це велика помилка. 

Дітям дуже важко сприймати концепцію смерті і навіть після похорону вони можуть питати, коли повернеться близька людина. Але це особливості віку, тому жодних метафор – лише правда. Це не означає, що померли наші почуття чи спогади. Іноді дитина може злитися на людину, яка пішла з життя – це теж нормальна реакція. 

Дайте дитині змогу пережити своє горе, не заперечуйте її почуття, а навпаки підтримайте будь-які емоції – печаль чи сум або гнів чи сльози. Дозвольте дитині проговорити свій біль. Ви також можете використовувати інші способи, щоб допомогти малюку виразити накопичені почуття. Наприклад, з маленьким клієнтом ми малювали портрет дідуся, писали розповіді, спогади про веселі, сумні чи дурні моменти їхнього спілкування. Іноді хлопчик  мовчки ліпив або працював в терапевтичній пісочниці (працював з піском).

Що стосується того, чи брати дитину на похорони, то це вкрай делікатне питання. Наша країна дуже велика і у кожному регіоні є свої звичаї. Наприклад, на заході України діти ходять в церкву змалечку, розуміють ритуали богослужіння, церковні свята, похорони чи поминки. В інших регіонах ситуація може відрізнятися. Тому говорити, що дитину треба обов’язково брати з собою – не можна. Тільки найближчі люди  знають особливості здоров’я дитини, її психоемоційні особливості, тому тільки вони можуть вирішити наскільки активною має бути участь дитини при похованні. Якщо ви все таки прийняли рішення взяти дитино з собою, слідкуйте за її станом. У разі потреби краще заберіть дитину з похорон в інше місце. 

Батьківська любов означає: я навчу свою дитину бути сильною та витривалою. Своїм власним прикладом, покажу, як гідно поводити себе у важкій ситуації та не зламатися. Випрямитися та знайти ресурси для подальшого життя. Нового та прекрасного.

Пам’ятаєте відому притчу: важливо не давати кожен раз рибу, а дати вудку та навчити самому ловити рибу. Це також стосується батьківського обов’язку.

Якщо ви відчуваєте, що все одно не в змозі говорити з дитиною про смерть, наполегливо рекомендую до прочитання книгу Світлани Ройз “Таємниця життя та смерті”.

Якщо ви чи ваші діти потребують психологічної підтримки, звертайтеся на гарячу лінію “Кола турботи” – 0800331391

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Telegram, Instagram та Facebook. Заглядайте на сторінку LeMonade у TikTok.