Літо сучасних дітей сильно відрізняється навіть від недавнього часу, але канікули завжди та всіма згадуються з теплотою. Українські селебрітіз із задоволенням поділилися найяскравішими літніми емоціями родом із дитинства.
Анна Трінчер:
Одного разу влітку бабуся подарувала мені магнітофон з мікрофоном і купальник зі спідницею. Це був мій перший сценічний образ! На всі сімейні свята я виходила саме в цьому купальнику, причому навіть взимку, коли всі сиділи за столом у светрах і теплих сукнях. Тому що я артистка!
GROSU:
Я ніколи не любила літо! І це говорить людина, у якої влітку день народження взагалі-то! (Сміється.) Все роз’їжджалися, хто куди, а я компанійська людина: дуже любила школу, пізніше — університет…
Маленькою я закохалася в однокласника. За канікули я підросла — і планувала просто полонити та зачарувати його своєю красою! Знайшла на перший дзвінок неймовірну сукню, прийшла в ній до школи, бо можна було прийти не в формі… А виявилося, що він змінив місце навчання. Ось така сумна історія вийшла.
NIKITA LOMAKIN:
Коли мені було років 11-12, я займався айкідо. Ми їздили влітку в спортивний табір: тренувалися по 10 годин на день, жили в наметах… Зараз може здатися, мовляв, ще те задоволення, звичайно… Але це було реально кльово. Ми співали пісень, сиділи біля вогнища
Marietta:
У 12 років влітку я вперше була сама далеко від дому. Мама відправила мене в літній мовний табір до Англії. Тож це були мої перші самостійні канікули. Було весело, цікаво, але мені постійно бракувало нашої української їжі. Тож коли я поверталася, то просила про одне: зваріть мені борщику, будь ласка! (Сміється.)
Сергій Мироненко:
Пригадується найперший раз, коли ми з братом і мамою поїхали на море “дикунами”. Це був найперший раз, коли я бачив море! Ми пробули там тиждень… І в останній день почався сильний шторм, наш намет знесло — і ми, просто миттєво зібравшись, у терміновому порядку виїхали.
Андрій Чорновол:
Найяскравіший спогад — моя перша поїздка в табір. Мені було 11, і я дуже боявся їхати з дому на цілих три тижні. Боявся, але поїхав.
Ми з групою абсолютно невідомих мені дітей приїхали в Одеську область. Мене поселили в одній кімнаті зі старшими хлопцями, їм вже було років по 13-14. Хлопці були з прекрасним почуттям гумору. Вони вирішили, що кожна ніч наймолодшого в цій кімнаті повинна бути королівською. Тому, тільки-но я засинав, вони зубною пастою писали на моєму тілі слово “Король”. Перші пару днів мене це щиро веселило. Потім набридло вранці відмиватися, я намагався з ними домовитися, потім злився. Але, незважаючи на це, випробування тривали близько тижня.
Витримавши їх, я отримав статус короля цього табору. По закінченню зміни ми всі дуже здружилися. Пам’ятаю, прощаючись, хлопці підкидали мене на руках і кричали: “Слава Королю!”.
