"Давайте після перемоги": чому не треба відкладати життя на потім

"Давайте після перемоги": чому не треба відкладати життя на потім
Фото: pexels.com

У багатьох українців зараз спостерігається так званий синдром відкладеного життя.

Людина чекає слушного моменту, аби дозволити собі жити. В цьому контексті можна часто почути фрази “не на часі” та “давай після перемоги”. Ми всі застрягли в 24 лютого, коли у нас цинічно відібрали звичне життя. І вже більше трьох місяців відкладаємо його ще на тиждень, два, місяць… Проте життя не стало на паузу, хоч і здається, що це так. Як дозволити собі жити без докорів сумління, і чому це варто робити”, – розповіла практикуюча психологиня, ведуча “Ранку у Великому Місті” на ICTV Юлія Зорій.   

Застрягли в 24 лютого 

– Як ти?  

– Та нормально. Вчуся якось жити, але точно без планів на майбутнє. А ви?

– А ми плануємо. Без планів важко. Вони додають впевненості та оптимізму, але й не заважають жити “тут і зараз”. Так і рятуємося.

Так виглядав уривок переписки з подругою. І я подумала, наскільки важливо й водночас важко «почати» жити під час війни. Хтось знаходиться за кордоном і не дозволяє собі жити без докорів сумління, ба більше, засуджує тих, хто собі це дозволив. Хтось залишається в Україні і теж відкладає життя на завтра через почуття провини, мовляв, «у країні люди гинуть, а мені захотілося випити кави в кав’ярні чи сходити на манікюр». Зрозуміти можна у цій ситуації всіх, але давайте розберемося, чому важливо все ж повертатися до звичного життя, наскільки це можливо, і як це зробити.

Справді, думки про майбутнє зараз викликають тривогу і невизначеність, бо тривалий час ми існували лише з думкою про те, як вижити. Не будували планів більше ніж на кілька годин. І такий режим для людської психіки надто виснажливий. Тому вона починає шукати варіанти, як допомогти своєму господарю, і посилає сигнали про допомогу. А щоб уберегти її, треба починати жити. 

Звісно, це стосується людей, які зараз перебувають у відносній безпеці в Україні, чи виїхали за кордон і можуть поступово налагоджувати свій звичний побут і режим дня. Бо для тих, хто зараз у зоні активних бойових дій чи в окупації, головна ціль, на якій варто сконцентруватися, – це зберегти себе й допомогти вижити тим, хто поруч. 

Як почати жити?

Насамперед спробуйте прийняти ситуацію, що склалася. Бо саме “прийняття” закономірно йде в ланцюжку переживання горя після шоку, заперечення, агресії, суму. Це складно, але боротися з тим, на що ми не можемо вплинути, – безрезультатно. Дайте собі час на усвідомлення, що попереднє життя повною мірою не повернеться після закінчення війни. Треба налаштовувати себе на прийняття нової реальності й адаптацію до неї.

Далі – будьте чесними з собою. Запитайте в себе: “Чому мені чи моїй сім’ї зараз це необхідно? Що буде зі мною/нами, якщо ми продовжимо собі забороняти жити тут і зараз?” Бо життя вже йде. І навряд чи хтось може гарантувати нам те безпечне “завтра”. Від нас не дуже залежить “завтра”, але точно до снаги зробити кращим наше «сьогодні», враховуючи умови, в яких ми знаходимося. Можливо, зараз і є той кращий момент? 

Фото: pexels.com

Маленькими кроками

Поступово почніть планувати свій день, потім наступний, далі вихідні. Спробуйте щодня розписувати прості побутові справи прибирання, ревізія поличок чи шаф тощо. Складіть список покупок та приблизне меню. Сам процес планування допоможе відволіктися, а виконання цих завдань поступово повертатиме у звичний ритм життя. Обов’язково ввечері перевірте, скільки змогли виконати із запланованого, похваліть себе за ці хоч і маленькі, але такі важливі кроки. Контроль навіть над дрібницями відволікає і перемикає в режим “тут і зараз”.

Коли ви більш-менш звикнете й дисциплінуєте себе, переходьте до планування та виконання чогось більшого, того, чого хотіли до війни. Можливо, це онлайн-навчання, курси, робочі справи тощо.

Дозуйте час, який проводите за переглядом новин. Залиште собі кілька телеграм-каналів чи ЗМІ, яким довіряєте, і слідкуйте за ними у визначений час. Таким чином ви обмежите безперервний потік негативної інформації, після якої відчуваєте роздратованість, тривогу, страх. 

Поступово повертайте у ваше життя фізичну активність: прогулянки, біг, ігри з дітьми, руханку тощо. Бо будь-яка фізична дія допоможе зменшити емоційне навантаження. А особливо, коли емоції негативні.

Дозволяйте собі емоції, діліться переживаннями з близькими, говоріть про свої почуття. Разом легше пережити критичний момент. 

І не бійтеся радіти та мріяти. Ставити нові цілі. Досягати їх. Україна обов’язково переможе, війна закінчиться, і ми продовжимо жити далі. А як саме житимемо, залежить лише від нас і наших зусиль. Не пришвидшуйте процес адаптації, не вимагайте від себе більше, ніж можете зараз, не примушуйте себе. Це складний процес, який потребує дбайливості, терпіння й усвідомленого бажання допомогти собі.

Фото: pexels.com

Не на часі

Будьте готові, що вас можуть засуджувати, звинувачувати. На жаль, це найпростіший спосіб дати волю своїй агресії. За можливості мінімізуйте спілкування з такими людьми й пам’ятайте, що це лише ваше життя, і ви несете відповідальність за нього. Ваша мета зберегти себе, заново навчитися жити максимально комфортно та щасливо, наскільки це можливо, і наскільки це дозволяють умови, в яких ви перебуваєте. Не дайте збити себе з цього шляху.

Слідкуйте за новинами в TelegramInstagram та Facebook. Заглядайте на сторінку LeMonade у TikTok.

Оставьте комментарий

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *